13 лютого 1976 року в містечку Емгерсті (Нова Шотландія) народилася Леслі Файст – канадська співачка та авторка пісень, яка прославилася на весь світ під псевдонімом Feist. Її треки лунали в рекламі багатьох відомих брендів і посідали перші місця в музичних чартах. Проте мало хто знає, що перш ніж стати міжнародною поп-сенсацією, свої перші кроки в музичній кар’єрі співачка робила в Калгарі, де стала шанованою представницею альтернативної музики. Докладніше про її життєвий і професійний шлях далі на calgary-trend.
Дитинство
Леслі народилася в сім’ї митців. Батько-американець викладав образотворче мистецтво в Університеті Маунт-Еллісон (Секвілль, Нью-Брансвік) і був відомим художником-абстракціоністом, а мама, яка родом із Саскачевану, тоді ще вивчала кераміку.
Після народження сина Бена подружжя переїхало з Емгерста в Секвілль, а згодом розлучилось. Тоді Леслі і її старший брат Бен переїхали з мамою до Реджайни (Саскачеван), де жили з дідусем і бабусею. Трохи згодом вони переїхали до Калгарі, де Леслі відвідувала Середню школу імені Бішопа Керролла, а також Альтернативну середню школу.
У дитинстві дівчинка мріяла стати письменницею, однак зайнялася музикою, зокрема, співала в молодіжному хорі. У 12 років вона виступила в складі танцювального колективу з 1000 осіб на церемонії відкриття зимових Олімпійських ігор у Калгарі.
Мама, поринувши у виховання дітей, мала не надто багато часу для власної самореалізації, однак, як могла, підбадьорювала дітей. Саме вона позичила Леслі 200 доларів на перший демозапис. Щоправда, пізніше попросила повернути ці гроші, що спричинило між ними ворожбитство. У 17 років Леслі виїхала з дому.
Учасниця гуртів
Професійно музикою Файст почала займатися у 1991-му, у віці 15 років, коли співзаснувала і стала провідною вокалісткою калгарського панк-гурту Placebo. Цей колектив переміг у місцевому конкурсі Battle of the Bands і отримав першість на фестивалі Infest 1993 року.
Проте Леслі тоді була недосвідченою вокалісткою і ледве справлялася з потужною гучністю гурту, тому в 1996 році вона покинула Placebo і переїхала до Торонто, де взяла перерву від музики на 6 місяців задля відновлення пошкоджених голосових зв’язок.
Незабаром вона долучилася як бас-гітаристка до сольного проєкту Ноя Мінца Noah’s Arkweld, хоча й раніше ніколи не брала до рук бас-гітару. Через два роки вона вже працювала ритм-гітаристкою інді-рок-гурту By Divine Right, паралельно долучаючись як гітаристка до живих виступів гурту Bodega, хоча офіційною учасницею не була.
Початок сольної кар’єри
У 1999 році Feist випустила альбом Monarch, що стало початком її сольної кар’єри. Альбом профінансував грант від канадського уряду. У цей час вона переїхала до друга Меррілла Ніскера, непристойного виконавця електро-року, псевдонім якого – Peaches. Леслі виступала й записувала хіти разом із ним, завдяки чому встановила міцні робочі відносини з канадським електромузикантом, піаністом і продюсером Чіллі Гонсалесом.
Усі троє вони переїхали до Європи, щоби почати гастрольне життя, а згодом Гонсалес і Леслі оселилися в Парижі разом із відомим французьким музичним продюсером Рено Летангом.
Влітку 2001 року Feist самостійно спродюсувала вдома 7 пісень, які об’єднала в збірці The Red Demos, однак у комерційних цілях збірку так і не видала. Того ж року вона тимчасово приєдналася до торонтського інді-рок-гурту Broken Social Scene, додавши вокал до багатьох його треків.
Проривні альбоми
У Парижі Feist працювала вокалісткою в норвезькому дуеті Kings of Convenience. Там же вона записала свій другий сольний альбом Let It Die, який вийшов у 2004-му, а через три роки світ побачив альбом The Reminder. Обидва вони отримали схвальні відгуки музичних критиків і комерційний успіх, а також допомогли завоювати міжнародну аудиторію.
Let It Die – вражаюче досконале поєднання поп-музики, фолку, інді, електроніки та латиноамериканської музики. Цей альбом продемонстрував потужний вокал Леслі і був визнаний найкращим альтернативним рок-альбомом за версією Juno Awards. Він містив і оригінальні композиції, і кавер-версії, тож Леслі прославилася не лише як талановита авторка пісень, а й інтерпретатор-новатор пісень інших виконавців.
Якщо Let It Die зробив Feist зіркою жанру інді, то The Reminder перетворив її на справжню поп-зірку. Він потрапив на вершину канадських чартів та дебютував у США. The Reminder приніс співачці 4 номінації на «Греммі», серед яких номінація «Найкращий новий виконавець». Крім того, співачка отримала 11 нагород Juno Awards, двічі ставши артисткою року, та здобула золоту платівку в США.
До слова, оскільки батько Леслі американець, то в неї подвійне громадянство, однак неодноразово співачка зізнавалася, що не має американської ідентичності, і перебуває осторонь американського менталітету.
Пісню «1234» із The Reminder використали в рекламі iPod Nano 3-го покоління. Її Feist написала разом з австралійською співачкою Саллі Зелтманн. Пісню «Mushaboom» використали в рекламі аромату Lacoste – A Touch of Pink. Ще одна пісня з цього альбому – «My Moon My Man» – була використана для реклами нового телефону LG.
Хоча й таку шалену популярність сама артистка приписала випадковості, важливим фактором успіху стало поєднання таланту й докладених зусиль. Успіх The Reminder спричинив низку цікавих можливостей для Feist. Зокрема, вона з’явилася у святковому випуску американського коміка Стівена Колберта 2008 року A Colbert Christmas: The Greatest Gift of All, заспівала з американським музикантом Джеффом Твіді, знялася в короткометражному фільмі Кевіна Дрю The Water тощо.
У 2006-му також вийшла збірка Open Season із реміксами, спільними записами виконавиці тощо. Попри те, що сольна кар’єра займала багато часу в житті Леслі, вона встигла долучитися до створення чотирьох альбомів канадського інді-рок-гурту Broken Social Scene і періодично виступала разом із колективом.
2009-му Feist виступила з американським рок-гуртом Wilcо, а також записала пісню Service Bell із бруклінським гуртом Grizzly Bear для благодійної організації Red Hot + Blue, що бореться зі СНІДом. У тому ж році Леслі знялася в телефільмі CTV My Musical Brain разом із нейробіологом і письменником Даніелем Левітіним.
У 2011 році вийшов її четвертий альбом – Metals. Його співачка записала всього лиш за два з половиною тижні в будинку на узбережжі Північної Каліфорнії. На церемонії нагородження Juno Awards 2012 року вона отримала 3 нагороди і знову стала виконавицею року.
У 2017 році вийшов альбом Pleasure – своєрідна полеміка проти Дональда Трампа. Влітку 2021 року вона розпочала своє шоу-турне Multitudes по Канаді й Німеччині з новими піснями, але без випуску нового альбому.
Особисте життя
Наприкінці 2019 року Леслі удочерила дворічну дівчинку на ім’я Tihui. В інтерв’ю CHATELAINE вона розповіла, що подумувала над тим, щоби взяти на виховання дитину ще зі своїх 40 років.
Після початку пандемії COVID-19 вони переїхали з Лос-Анджелеса до Торонто, аби бути ближче до сім’ї. Жінка зізналася, що посеред «граничного божевілля безсоння» у перші місяці виховання вона виявилася більш продуктивною, ніж до материнства. Зокрема, доволі швидко написала кілька пісень, які сформували шоу Multitudes.
